Вадим Туницкій – Кантор конгрегації Еману Ел в американському місті Х’юстоні, штат Техас.
У Харкові, 8 грудня 2011 року, у культурному єврейському центрі «Бейт Дан» Кантор Туницкій представив музичну програму під назвою «Лехаїм – За життя!». Йому акомпанував Харківський симфонічний оркестр «Слобожанський» під керуванням близького друга Вадима професора Шаліко Палтаджяна.
З 2003 року триває наша дружба із Вадимом. Ми разом зробили декілька благодійних концертів, присвячених пам`яті жертв Голокосту. Це – четвертий приїзд Вадима Туницкого до Харкова. Він був присвячений 70-ій річниці з дня трагедії в Дробицькому Яру. У ті страшні дні десятки тисяч євреїв були розстріляні тільки за те, що вони були євреями.
Дякуємо Вадимові, якій, як завжди був неперевершеним. Дякуємо за Пам`ять! Дякуємо за Позитив! Дякуємо, Вадим, що ти знов був з нами!
Вадим став кантором цієї конгрегації в 1995 р. 6 років по тому свого приїзду в Америку з Харкова, де він народився в 1952 році.
У Харкові пройшли перші 36 років життя Вадима. Він навчався в 120 школі, в 27-й математичній школі, закінчив політехнічний інститут за спеціальністю інженер–електрик і 4 роки пропрацював на Харківському електромеханічному заводі.
Музика Завжди Була Важливим частиною його життя. Вадим Закінчив музична школа по класу скрипки, Харківське музичне училище по класу скрипки та вокалу и Харківський інститут мистецтв по класу вокалу, після Чого Чотири роки Працював солістом–вокалістом в Харківській опереті.
Перше яскраве враження від єврейської музики Вадим отримав в 1987 році на представленні Московського єврейського камерного театру. Це був щасливий мить в його житті. Спалах, яка осяяла і запалила його майбутнє в єврейській музиці. Тоді Вадим не знав про те, що його прадід, Авраам Ісаак Гайсинський був великим рабином в Ставищах протягом 40 років: з 1878 по 1919 роки. Його гени і успадкував Вадим. Коли майже 100 років після свого прадіда він заспівав першу в своєму житті єврейську молитву, це був справжній поклик предків, прекрасний голос безсмертного єврейського народу. Сім’я Туницкіх покинула Україна в 1987 році. 6 грудня 1987 вони приземлилися в Нью–Йоркському аеропорту Кеннеді. Три місяці по тому Вадим вступив в Єврейський коледж на факультет релігійної музики. Через 4 роки він був присвячений в духовний сан Кантора. Передбачення Іллі Меєровича Гриншпун про контаріальне майбутнє Вадима, сказано за кілька днів до від’їзду Вадима, стало реальністю.
9 грудня 2011 року Вадим зі своїми друзями пройшов тією ж самою дорогою смерті, за якою 70 років тому в холодні грудневі і січневі дні єврейських жінок, дітей і людей похилого віку гнали на смерть. У Дробіцькому Ярі він виконав поминальну молитву, яка тонула душі та серця усіх присутніх. Вадим вірить у те, що життя перемагає смерть, добро перемагає зло, а творення – руйнування.
Під час перебування Вадима Туницького в Україні, він із сином побував у Сумах на виставці «Голодомор – Голокост – ГУЛАГ» та в Умані на могилі Рабе Нахмана.